Skip to content

Як розпізнати приховану агресію – приклади поведінки

Агресія – це не завжди про штовханину, крики, нецензурну лексику. Агресивні люди можуть бути тихими, але після спілкування з ними вас аж тіпає, хочеться або гримнути на них, або розплакатися.

Уляна Супрун розповіла, що таке пасивно-агресивна поведінка, як вона проявляється та як правильно протистояти прихованій агресії.

Читайте також: Фізіологія гніву: що з нами відбувається, коли ми сердимось

Що таке пасивно-агресивна поведінка

Серед нас багато агресивних людей, які тихі, нікого, наче, не чіпають, інколи виглядають навіть нещасно. Водночас, після спілкування з ними вас аж тіпає. Щоб проявляти агресію, не обов’язково проявляти фізичне насильство. Достатньо пасивної, чи прихованої агресії.

Уляна Супрун розповідає, що вираз “пасивно-агресивний” стали клінічно використовувати під час Другої світової війни щодо солдатів, які відмовлялися виконувати накази.

Висловлювати якісь скарги “в повітря” чи в спину, показово позіхати, відмовлятися від допомоги, але продовжувати показувати, як тяжко, нав’язувати допомогу, про яку ніхто не просив, і дорікати невдячністю, не повідомляти важливу інформацію — це все пасивно-агресивна поведінка. 

Приклади пасивно-агресивної поведінки

– Людина чогось прагне, але не каже прямо. Натомість, натякає на свої бажання, і ображається, що її/його потреби залишилися незадоволеними.

– Сумнівні компліменти, які наче і визнають досягнення співрозмовника/ці, але і критикують чи знецінюють водночас.

– Ігнорування співрозмовника та мовчанка. Людина нічого не каже, може, навіть зникає у сподіванні, що це краще за скандали й з’ясування стосунків. Але водночас сподівається, що хтось інший “все зрозуміє”. Насправді, ігнорування — це агресія, бо люди — істоти соціальні, і “холодний душ” мовчання та уникнення є жорстокістю. Особливо стосовно невротичних людей.

– Прокрастинація і саботаж. Неприємна робота, яка набридла, складні завдання, які не знаєте як робити, можуть викликати бажання уникати цього на перекурах, довгих обідах чи навіть лікарняних.

– Впертість. Ця риса подекуди корисна, але часом, відмова від зміни своїх поглядів (навіть незначної) та планів вмотивована спричиненням комусь дискомфорту, а не вірності своїй точці зору.

– Слова, що розходяться з ділом. Можна казати так, і на все погоджуватися, а потім тишком робити своє чи знаходити причину відмовити в останній момент. Або зробити, але не те, про що просили.

– Відповідь одним словом.

– Плекання провини. Фрази на кшталт “А сам/сама здогадатися не можеш” мають на меті викликати в співрозмовника/ці почуття сорому, провини, бажання чимось це залагодити.

Жертва пасивно-агресивної поведінки відчуває образу, провину, обурення, але зазвичай — бажання проявити активну агресію. Цього пасивно-агресивним і треба. Вони, ніби-то, ні до чого, адже займають офіційну позицію “справжньої жертви”.

Чому люди так поводяться?

Коренем пасивно-агресивної поведінки є ворожість і невміння чи небажання її відкрито проявити. Казати в очі, безпосередньо в чомусь відмовляти, виражати незгоду та свої справжні бажання в нас не прийнято. Це вважається агресію, невихованістю, “складним характером”.

Дослідження показують, що пасивно-агресивні люди стикалися в дитинстві з відсутністю піклування, неприязню і жорстким ставленням з боку батьків.


Діти не повинні бути свідками агресії, навіть якщо вона пасивна

Діти, які все дитинство є свідками приховано-ворожої поведінки батьків та відсутності в них співпраці, мають складнощі з агресією, владнанням конфліктів, здоров’ям та успішністю. Адже вони однаково сприймають та реагують і на активну, і на пасивну агресію між батьками: мовчання, багатозначні погляди й піджаті губи.

Ймовірно, в дитинстві прямо казати про свої бажання і почуття їм було небезпечно, а в сім’ї було прийняти застосовувати саме пасивно-агресивну, а не асертивну поведінку (асертивна поведінка — це озвучення свої бажань і визначення прийнятних кордонів, але при цьому з урахуванням інтересів інших людей, без пасивної та активної агресії).

Що робити із пасивно-агресивними людьми

Передусім, зрозуміти, що це не ви “психовані” та неадекватно реагуєте. Якщо пасивно-агресивна поведінка є звичною моделлю відносно вас, то це проблема у ворожості саме до вас.

– Усвідомте та опануйте своє обурення. Пасивно-агресивним тільки того і треба. Якщо ж ви припините грати в цю гру, вони муситимуть рано чи пізно змінити стратегію.

– Нарешті, скажіть прямо про свої очікування. Домовляйтеся про все чітко й однозначно, краще в письмовій формі.

Читайте також: 7 ознак які вказують, що ви у взаємозалежних відносинах

– Чітко позначте свої власні кордони. Що можна, що точно ні. Також збагніть, де ваша відповідальність і прийміть її, та відкиньте все решту. Не треба перейматися тим, що поза вашим впливом та відповідальністю. В парі проговоріть ті сфери, в яких відповідальність лежить на обох, будь то винесення сміття чи ініціація сексу.

– Якщо ж ви пасивно-агресивна людина, то збагніть, що з вашою поведінкою все складно, і час це змінювати. Байдуже, робили ви це свідомо чи ні.

Пасивно-агресивна поведінка, хоча сама по собі та не вважається психічним розладом наразі, проте вона часто супроводжує інші розлади: межовий розлад особистості, нарцисичний розлад, клінічну депресію, зловживання наркотичними речовинами.

Така поведінка може суттєво псувати стосунки в парі, родині чи на роботі. Медичні джерела радять таким людям чи групам людей звертатися по допомогу до психотерапевта, якщо самі вони не можуть здолати такий патерн поведінки.