Skip to content

На війні як на війні. Чи якось інакше?

«Ми вважаємо, що порядок денний президентських виборів має виходити, найперше, з цілей, повноважень, прав і обов’язків Президента України, визначених у Конституції»

Це наголошує на початку свого чи то відкритого листа, чи то звернення до кандидатів у президенти громадська організація, яка назвала себе – без зайвої скромності – «Виборча Рада UA». Майже три десятки переважно знаних публічних інтелектуалів і громадських діячів від імені цієї Ради висунули ледь не ультиматум учасникам виборчих перегонів.

Щоправда, незрозуміло, хто уповноважив підписантів документу ставити такий ультиматум і ким обрана «Виборча Рада UA» в якості представника його інтересів (як на мене, коли ви виступаєте під такою назвою, повинен існувати публічний і прозорий механізм формування такої структури, бо ж інакше виникають певні паралелі з тими радами, які сто років тому рішуче привласнювали собі владні функції, представляючи невідомо кого). Проте менше з тим, можливо, хтось десь якось й уповноважив цю Раду виступити від імені бодай частини структур громадянського суспільства. Бо ж ідеться про дуже серйозні речі, і початок документу відбиває це: «Вибори, що відбуватимуться в Україні протягом 2019 року, матимуть критично важливе значення для нашого майбутнього. На чолі держави мають стати професійні, порядні й патріотичні політики». Безумовно! Проте наступна фраза викликає змішані почуття: «Там більше немає місця популістам, маніпуляторам, брехунам». У цьому гарному заклику в тому, що стосується популізму, міститься чистісінький популізм. Адже у злиденній країні (а Україна за рівнем життя основної маси населення – найзлиденніша у Європі, це не таємниця) успіх на виборах може мати тільки той політик, який використовує ті чи інші елементи популізму, подобається така ситуація кому чи ні. У 2014 році Петро Порошенко впевнено став президентом, висунувши цілу низку суто популістських гасел й обіцянок (чи треба нагадувати? думаю, ні). Якби ж він анонсував тоді бодай половину здійснених за час його президентства підвищень тарифів і девальвацій гривні (тобто те, що диктувалося передусім логікою об’єктивних процесів, а не ігрищами олігархів), то Україна мала б, переконаний, іншого главу держави. І ще невідомо, чи кращого.

Comments are Closed on this Post